Селія Круз не потребувала довгого представлення. Досить було одного слова:
"¡Azúcar!"
І всі знали, хто приїхав.
Вона народилася в Havana, стала одним із видатних голосів кубинської музики, а згодом стала одним із найпотужніших символів кубинського вигнання. У її голосі були радість, сила, пустотливість, елегантність і щось дуже кубинське, що неможливо скопіювати, просто вивчивши текст.
Селія покинула Кубу після революції, і їй ніколи не дозволили повернутися. Диктатура ставилася до неї як до ворога, тому що вона відмовлялася їй підкорятися. Коли її мати померла, їй не дозволили повернутися на похорон. Ось така жорстокість кубинських родин занадто добре відома: уряд вирішує, кому попрощатися.
Але Селія не зникла у вигнанні. Вона стала більшою.
Вона співала з La Sonora Matancera, Tito Puente, Johnny Pacheco, Willie Colón та багатьма іншими. Вона рознесла кубинську музику Латинською Америкою, Нью-Йорком, Європою, і всюди, де сальса знаходила достатньо гучного динаміка.
Її кар'єра була побудована не лише на ностальгії. Вона була геніальною, дисциплінованою, смішною, театральною, і її неможливо було ігнорувати.
Для багатьох кубинців Селія представляє Кубу, яка уникла цензури: гучна, горда, радісна, вільна та не бажаюча питати дозволу.
¡Azúcar!