5 серпня 1994 р. Havana. Тридцять п'ять років Кастро при владі, а люди були голодні, виснажені відключенням електроенергії та відчайдушно хотіли піти.
Чутки про те, що човни залишають острів, привернули натовпи до гавані. Тисячі приєдналися до заворушень, і гнів вилився на вулиці проти диктатури. Це був Малеконасо.
Репресії призвели до сотень арештів, у тому числі опозиційних активістів, які не були доведені в організації повстання. Глорія Браво, активістка Асоціації матерів за гідність, і Карлос Ріос з опозиційної групи Cambio 2000 були жорстоко побиті під час затримання.
17 вересня 162 затриманих було переведено до Кіло-7, в’язниці суворого режиму в Camagüey. Покарання тривало ще довго після того, як вулиці були очищені.
Кастро тимчасово дозволив відправлення. Близько 35 000 кубинців вирушили до моря протягом приблизно п'яти тижнів у серпні-вересні 1994 року: у середньому близько 1000 людей на день. Це вихід бальсеро, який слідував за Малеконасо.
Він уже відкрив Mariel у 1980 році. Близько 125 000 кубинців дісталися Сполучених Штатів під час перевезення човнів: приблизно 800 на день протягом приблизно 160 днів відправлення з квітня по вересень. Тільки в травні кількість прибулих перевищила 86 000, в середньому майже 2800 на день. Кастро також використовував Маріель, щоб змусити людей, яких він хотів позбутися.
Маріель у 1980 році. Бальсерос у 1994 році. Обидва рази, коли Кастро послабив контроль виходу, кубинці тисячами залишили місто, прямуючи до нібито злого імперіалістичного монстра через воду. Очевидно, цей монстр виглядав набагато менш страшно, ніж інше життя в його соціалістичному раю.