На Кубі la bodega — це не просто маленький магазин.
Сюди люди йдуть із лібретою, стоять у черзі, запитують, що надійшло, і виходять із відповіддю, яка часто корисніша за справжні продукти.
"¿Qué vino?"
«Dicen que mañana».
Це слово, mañana, залишало покоління кубинців емоційно зайнятими.
Бодега є частиною системи нормування. За контрольованими цінами передбачається забезпечити основні продукти: рис, цукор, олію, каву, хліб, іноді яйця, іноді щось інше. Теоретично це гарантія. Насправді це ще одне нагадування про те, що країна, оточена родючою землею, якимось чином (ми знаємо як) не може надійно прогодувати власних людей.
У кожному районі є своя випічка, і кожна випічка має своїх персонажів. Людина, яка завжди раніше за інших знає, що буде. Жінка, яка приходить рано, тому що «aquí hay que estar arriba de la bola». Старий, який скаржиться на все, але чомусь ніколи не пропускає доставку.
Є також універсальне кубинське питання:
"¿Llegó el pollo?"
Це запитання викликало більше розчарувань, ніж більшість історій кохання.
Виробник — це не барвиста листівка. Це місце, де вимірюють дефіцит кілограмами, пакетами, днями та обіцянками. Але це також місце, де сусіди розмовляють, обмінюються новинами, сміються над абсурдом і продовжують виживати.
Іноді така Куба: ви йдете шукати нафту, а повертаєтесь додому з плітками, розчаруванням і, можливо, півфунта рису.