У 1971 році кубинський поет Еберто Паділья вийшов із в’язниці й постав перед іншими письменниками, щоб звинуватити себе в тому, що він контрреволюціонер.
Він також звинуватив колег-письменників, у тому числі свою дружину. Уявіть, що ви опинилися в цій кімнаті.
Це називалося autocrítica, самокритика. Дуже респектабельне слово для людини, яка після ув’язнення публічно налаштована проти себе та оточуючих.
Справа Паділья викликала міжнародний скандал. Інтелектуалам, які підтримали революцію, тепер довелося зіткнутися зі ставленням до письменника уряду, який вони захищали.
А що було уроком для письменників, які все ще були на Кубі? Ви могли спостерігати, як колега йде з в’язниці на публічне зізнання, а решту вирішуйте самі.
Документальний фільм Павла Жиру El caso Padilla або The Padilla Affair містить кадри цієї зустрічі. Якщо ви цікавитеся кубинською літературою, цей епізод варто знати. Це допомагає пояснити страх, пов’язаний із простим актом написання того, що ви думаєте.
Для мене суть у приниженні. Покарання одного письменника також надсилає повідомлення всім, хто дивиться.
Пишіть, compañero. Просто переконайтеся, що уряду подобається те, що виходить.